Re: цензії

- Останні три книги, які я завершив читати, це - «Вовчий зал» Хіларі Мантел, «Свобода» Джонатана Франзена і перечитав, під враження від смерті Бориса Стругацького його останній роман «Безсилі світу цього».

Раніше з великим задоволенням прочитав пару книг видавництва Corpus: «Занадто великі, аби рухнути» Ендрю Соркіна та «Міст» Девіда Ремніка. Прочитав останню книгу Олександра Турчинова «Пришестя». Наскільки мені відомо, її презентація відбудеться 21 грудня.

Зізнаюсь, не чекав, що мене зачепить і зацікавить історична реконструкція пані Мантел, яка, нагадаю, отримала цього року другу Букерівську премію за другу книгу із трилогії про Томаса Кромвеля. Першого Букера вона отримала саме за «Вовчий зал». Саме цей факт і підштовхнув мене до цієї книги. З цією книгою мені дуже комфортно. Абсолютно спокійно вдалося зануритися у події XVI століття.

Відверто скажу, такого відчуття у мене не з´явилося при прочитанні роману Стругацького. Я виріс на його книгах і для мене твори Стругацьких - авторитет беззаперечний. Рекомендував би усім батькам дати своїм дітям-підліткам їхні книги для прочитання. Але «Безсилі», річ хоча й сильна (для прикладу, письменник Дмитро Биков вважає цю книгу пророчою), але дуже понура і розповідає про зовсім недалеке минуле: братки, авторитети, нечесні на руку політики, спецслужби... Все це дуже близько і, певно, не пройшло ще стільки часу, аби замість подій, що відбуваються, став очевидним їх смисл.

На обкладинці «Свободи» красується уривок із рецензії Esquire, де ця книга названа «Великим американським романом». Я був би обережнішим із епітетами. Роман справді масштабний і описує життя однієї сім´ї: невдалий особистий вибір, розчарування, зрада і все це на тлі кризи, зрада ідеалів з легкою приправою політичного цинізму.

Водночас роман Орхана Памука «Джевдет-бей та сини», де описується життя трьох поколінь, я б, певно, рекомендував любителям сімейним саг більше, аніж «Свободу».

Поза конкуренцією нон-фікшн від Corpus. Вважаю особистим відкриттям книги журналістів «з іменем», які практично «з коліс» розповідають про сьогодення. Дуже цікаві і повчальні книги, написані простою і зрозумілою мовою. Правда, не без певного занудства. Взяти хоча б «Міст. Життя і сходження Барака Обами» головного редактора культового журналу The New Yorker Девіда Ремніка. Капітальна праця на 700 сторінок, червоною лінією через яку проходить одна ідея - своєму становленню як особистості президент Барак Обама завдячує постійному подоланню комплексу чорношкірого у ворожому білому світі.

- Що плануєте прочитати?

- Вже кілька років я майже не читаю художньої літератури. Виняток - твори Акуніна, Муракамі, Памука та Пєлєвіна. Так що на новорічних канікулах, думаю, прочитаю «Чорне місто» Акуніна. Крім цього у планах «Далі - шум. Слухаючи XX століття» Алекса Росса та біографія Шекспіра, яку написав Пітер Акройд. Останні дві книги - товстенні, і, думаю, часу вони заберуть чимало. Плюс до цього потрібно дочитати ще пару книг: «Загублені в Шангрі-Ла» (її мені рекомендував прочитати Юрій Луценко, який нині перебуває у Менській колонії) і «Мертва рука» Девіда Хоффмана.

- Що можете порадити для читання іншим?

- Враховуючи самообмеження у частині художньої літератури, тут з мене порадник поганий. Зізнаюсь, якщо я що-небудь і вирішую прочитати, то це радше - щось із яких-небудь рейтингів. Наприклад, намагаюсь прочитати твори нобелівських лауреатів, букерівських... Мені однаково незнайомий світ сучасної українською та російської прози. Я намагався прочитати якісь речі, але вони якісь пластмасові, неживі - вже не знаю, може, це у мене із фантазією і сприйняттям проблеми, а може у авторів. Тому я віддаю данину історії, нон-фікшн та біографіям. Якщо ж говорити про конкретні книги, то дітям я радив би прочитати книги Вестлі Анне-Катаріни і, перш за все, «Тато, мама, бабуся і вісім дітей у лісі», підліткам - книги братів Стругацьких, найперше - «Равлик на схилі», «Град приречений» та «Кульгава доля»; дорослим - Памука і, тут, що називається, сезонна рекомендація, - його роман «Сніг».